<
>
Download
Genre/category

Final thesis
Pedagogy

University, School

VDPU Vznnitsya

Grade, Teacher, Year

2013

Author / Copyright
Dominique K. ©
Metadata
Price 10.00
Format: pdf
Size: 0.42 Mb
Without copy protection
Rating
sternsternsternstern_0.75stern_0.3
ID# 42153







Hygiene of voice. Формування культури професійного голосу. Особливості голосу вчителя. Гігієна голосу педагога. Вправи для відновлення голосу.

2


Зміст


Вступ 3

Розділ 1. Формування культури професійного голосу 5

Розділ 2. Особливості голосу вчителя 15

Розділ 3 . Гігієна голосу педагога 18

Розділ 4. Вправи для відновлення голосу 21

4.1 Пальчикова гімнастика 23

4.2 Нейропсихологічний комплекс 25

4.3 Дихальна гімнастика 27

4.4 Артикуляційна гімнастика 28

4 5 Інтонаційно - фонетичні вправи 30

4.6 Скоромовки 31

Розділ 5. Якість усної мови 32

Висновок 36

Список використаної літератури: 38


Вступ


Педагогічна діяльність вимагає від людини великої самовіддачі, оскільки вона побудована на спілкуванні, яке повинне бути щирим, переконливим. Урок, бесіда або інша форма занять з дітьми вимагає не тільки глибоких професійних знань, але і високого рівня загальної культури, ерудиції.

Важливим показником педагогічної майстерності є мова вчителя, її техніка, уміння користуватися і зберігати те, що дала нам природа, - власним голосом.

Людський голос - унікальний акустичний феномен, результат складних анатомо-фізіологічних процесів. Головне значення голосу в тому, що з його допомогою чоловік здатний говорити, виражати свої думки, спілкуватися. Але голос є і вельми цінним капіталом, особливо якщо професійна діяльність людини зв'язана з використанням цього інструменту. Педагоги як представники однієї з «голосових» професій повинні знати про особливості свого голосового апарату, про його збереження, заходи попередження голосових порушень.

Актуальність дослідження. Кожен, хто професійно використовує свій голосовий апарат, зобов'язаний мати елементарні знання з гігієни голосу, режиму професійної роботи і голосовий гімнастики, що загартує та вбереже від захворювань голосовий апарат. Це є складовою частиною професійної культури педагога.

   У даній роботі представлено опис методів і засобів голосової гігієни, що як доведеною відрізняються ефективністю і легкістю в застосуванні. Підібрано готові голосові вправи, різні види гімнастики, варіанти масажів і психологічних прийомів, використання яких не вимагає великої кількості часу і спеціального устаткування.

Голосова гігієна як явище недостатньо поширена в практиці педагогічної діяльності, незважаючи на свою ефективність у профілактиці розладів голосового апарату. Застосування методів голосової гігієни суттєво зміцнює фізичне і психічне здоров'я педагога, підвищує його працездатність, що, безумовно, відбивається на якості викладання шкільних предметів.

Об'єкт дослідження: голос педагога в процесі його діяльності

Предмет дослідження: методи та шляхи відновлення педагогічного голосу, загальні гігієнічні норми.

Мета дослідження: виявити причини виникнення проблем з голосом у педагогічному спілкуванні й способи їх вирішення.

Завданнями цього дослідження є:

· визначити та теоретично обґрунтувати важливість голосу у педагогічній діяльності вчителя іноземних мов

· розкрити характеристику голосу у педагогічному спілкуванні;

· проаналізувати мову вчителя та її особливості;

· надати рекомендації щодо шляхів подолання голосового навантаження

Робота має традиційну структуру і складається з вступу, основної частини, в якій 2 розділи і списку використаної літератури (19 джерел).


Розділ 1. Формування культури професійного голосу


Професійний голос учителя відіграє важливу роль у його становленні як професіонала й майстра педагогічної праці. Учні отримують інформацію, перш за все, завдяки голосу вчителя, класного керівника. Як відомо, від постановки голосу, інтонації залежить якість сприйняття школярами навчальної інформації, правильне реагування ними на зауваження вчителя, своєчасне вирішення конфліктних ситуацій у педагогічному колективі.

Тому в процесі підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів слід звертати увагу на формування їх культури професійного голосу.

У педагогічній літературі питання формування культури професійного голосу майбутніх учителів розглядаються опосередковано, зокрема в аспекті оволодіння ними основами педагогічної майстерності. Як відзначають дослідники проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх учителів (В. Гриньова, І. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривонос та ін.), постановка голосу є невід’ємним компонентом педагогічної техніки, а процес говоріння – мовленням. У процесі спілкування голосу також приділяється увага вчених і практиків [7; 23; 24; 25]. Проте, як на наш погляд, у професійній підготовці майбутніх учителів ще недостатньо використовується потенціал професійного голосу з метою формування їх професіоналізму й майстерності.

Суть проблеми формування культури професійного голосу майбутніх учителів у процесі професійної підготовки полягає в тому, що в накопичених випускниками вищих педагогічних навчальних закладів знаннях і способах педагогічної діяльності бракує досвіду теоретичних і практичних дій використання голосового апарату як засобу підвищення якості професіоналізму й педагогічної майстерності.

На мою думку, виявлена нами проблема має вирішуватися такими способами, як: розширення інформації про можливості професійного голосу на заняттях зі студентами з основ педагогічної майстерності; використання потенціалу вокалу на заняттях з фахових дисциплін музичноестетичного напряму підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах з метою розвитку професійного голосу майбутніх учителів.

Розширення інформації про можливості професійного голосу на заняттях зі студентами з основ педагогічної майстерності відбувається за рахунок поглибленого вивчення суттєвих ознак професійного голосу, механізмів процесу говоріння вчителя, причин функціонального порушення голосу в педагогів.

Щоб сформувати професійно значущі якості голосу, треба спеціально вчитися. Аналізуючи минуле, слід відзначити, що постановкою голосу займалися переважно в галузі сценічного (підготовка співаків й акторів) і військового мистецтва. До середини XVIII ст. робота з голосом мала виключно емпіричний характер. Педагоги, працюючи з постановкою голосу, будували заняття на власному досвіді, що спирався на інтуїцію та відчуття.

Звичайно, такий підхід не задовольняв ні тих, хто навчав, ні тих, хто навчався. І тому велися спроби створення науково обґрунтованих методик роботи з голосом, що базувалися на фізіології й акустики голосотворенняю Мовленню, роботі з голосом, дикції, диханню приділяли значну увагу відомі вчителі А. Макаренко, В. Сухомлинський [25]. Вони вважали, що вчитель має так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення – “інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення – привабливим; створити щиру атмосферу спілкування в класі, встановити контакт з учнями, досягти взаєморозуміння з ними; сформувати в учнів відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе” [24, с. 67]. Таким чином, культура професійного голосу майбутнього вчителя формується в процесі мовлення.

У довідковій літературі поняття “голос” трактується як: здатність інтонувати мову або спів; сукупність звуків, що виникають шляхом модуляції повітря, що видихається або вдихається, вібруючими голосовими складками; акустичний феномен, суть якого полягає в тому, що звуки, утворені за допомогою голосових складок, несуть інформацію про індивідуальні особливості того, хто говорить, а також про його фізичний, емоційно-сихологічний стан, інтелектуальний та соціокультурний рівень, схильність до професії й національну належність [25, с. 51]. У лінгвістичному

У психологічному аспекті голос з його дикцією складають звуковий зовнішній вигляд людини. Ми інтерпретуємо поняття “голос” як звук, звучання, що створюється в результаті проходження повітря між вібруючими голосовими складками, як сукупність різноманітних за висотою, силою і тембром звуків, що видає людина за допомогою голосового апарату.

Професійний голос учителя повною мірою забезпечує звукову сторону педагогічного спілкування. Властивості голосу вчителя, з одного боку, зумовлені його індивідуальними особливостями, а з іншого – метою й завданнями педагогічної діяльності та умовами, в яких вона здійснюється

Голос учителя є таким інструментом, за допомогою якого він доносить своє повідомлення до аудиторії. Взаєморозуміння між учителем й аудиторією залежить його голосових і мовленнєвих даних. Голос може прихилити учнів на свій бік, переконати їх у чомусь, завоювати їх довіру.

Як свідчать результати досліджень психологів, ефективність комунікації учителя й школярів у 55% випадків залежить від візуальних уявлень учнів, пов’язаних із зовнішнім виглядом, рухами тіла, міміки, пантоміміки, жестів педагога, у 38% – забезпечується якістю голоса, модульованістю, використанням пауз, чіткістю й акцентністю мови та лише у 7% – виявляється семантикою слів, що виголошує вчитель [18].

Діти особливо чутливі до голосу педагога. Неправильне виголошування будь-яких звуків викликає в них сміх, монотонна мова наводить нудьгу, а неправильна інтонація сприймається як фальш і викликає недовіру до вчителя.

На думку вченого А. Князькова [24], професійний голос педагога складають:

потенційний рівень гучності (голосовий “запас міцності”, що дає змогу вчителеві бути почутим у будь-якій ситуації);

великий динамічний діапазон (можливість підвищувати / знижувати голос, регулювати рівні гучності, переходити від максимального до мінімального звучання стосовно висунутих завдань);

широкий діапазон (значне підвищення й зниження голосу за рахунок частоти колихання голосових зв’язок, що забезпечують мелодійність мови);

великий тембральний діапазон (різноманітність тембрів, зміни звукового забарвлення голосу, що дає змогу “фарбувати” окремі слова або висловлювання в різні тони, надаючи певної виразності);

якість звучання (ясність тембру, у результаті чого голос “долітає” до кожного слухача в будь-якій аудиторії);

стійкість (здатність голосу протистояти зовнішнім звуковим перешкодам, бути почутим на фоні стороннього галасу, потенційна стабільність висоти, гучності й тембру);

сугестивність (здатність голосу впливати на емоції й поведінку школярів незалежно від словесно-понятійного змісту мови);

адаптивність (“пристосування” голосу до будь-яких аудиторних умов і забезпечення розбірливого й комфортного сприйняття мови);

Л. Браун [1, с. 97] характеризує гарний голос за такими якостями, як: приємний, вібруючий, спокійний, добре модульований, низького тембру, довірливий, керівний, теплий, мелодійний, турботливий, упевнений, владний, дружній, насичений інтонацією, виразний, природний, багатий, наповнений, звучний, доброзичливий.

Ігнорування можливості модулювати висоту й силу звука при проведенні урока робить мову деяких учителів монотонною, сухою, невиразною.

Зазвичай робочий динамічний діапазон таких учителів не перевищує

4–7 децибелів.

До властивостей голосу вчена відносить резонанс, тип голосу, висоту

тону, гучність, чутність, тембр, експресія. Резонанс – це результат вібрації повітря в голосових порожнинах, тобто в синусах, носоглотці, гортані та грудній клітці. Для резонансу потрібне правильніше глибоке дихання. “Як було сказано, для звичайної розмови вам цілком достатньо неглибокого дихання. Але якщо ви виголошуєте довгу промову або у вас дуже тривала презентація, потрібно підсилити свій голос більшою кількістю повітря. Ви можете зробити свій голос нижчим, якщо будете наповнювати легені до глибини діафрагми і звільняти гортань для створення більшої вібрації та резонансу” [7, с. 98].

Типи голосів на прикладі співаків бувають сопрано (найвищий жіночий голос), альт (найнижчий жіночий голос), мецо-сопрано (середній жіночий голос). Тенор – найвищий чоловічий голос, бас – низький, а глибокий бас має винятково низький природний діапазон. Професійний голос учителя також відповідає одному із цих типів.

Для того, щоб голос учителя не звучав монотонно, він повинен охоплювати принаймні октаву. Це означає – чотири ноти вище від середини й чотири ноти нижче. Високий голос, як правило, неприємний для слуху. Його також важко записати без спотворення. Нижчі голоси приємні для слуху. Якщо вчитель відчуває напруженість, то висота голосу підвищується. Якщо він сердиться, голос стає різким і пронизливим. Якщо педагог стомився, голос стає хриплим. Якщо вчитель засмучений, то й діапазон, і висота голосу знижуються.

Чутність голосу залежить від того, в якому приміщенні виступає вчитель і до кого він хоче донести промову. Тембр дає змогу вчителеві на слух ідентифікувати різні голоси. Без зайвих зусиль учитель вміє вирізняти голоси своїх дітей з-поміж багатьох інших голосів.

Щоб мова стала виразною, учитель намагається візуально уявити собі те, про що він говорить, вносити “живу” ноту до виголошування, до звуків голосу, надати почуттів і кольору мові. У такому випадку йдеться про експресію голосу вчителя.

Постановка професійного голосу вчителя – це правильна координація найбільш раціональної взаємодії органів і систем мовленнєвого апарату для професійного використання. Завдяки сформованості голосу мовленнєвий апарат учителя набуває здатності витримувати значне голосове навантаження й віддавати максимум голосової енергії при мінімальній витраті сил.

Сучасна педагогіка пропонує методики роботи з диханням, слухом, голосом людини. В основу таких методик покладено прийоми роботи ларингологів, фізіологів, психологів, фахівців лікувальної фізкультури.

Упровадження методик сприяє правильному й повному диханню, формуванню вміння самостійно працювати з голосовим апаратом, знімати м’язові зажими, що заважають роботі з голосом.

Незважаючи на те, що в педагогічній роботі все ширше застосовуються технічні засоби й різні види наочності, педагог кожного дня має велике голосове навантаження. Постійна розмова, бесіди з учнями негативно впливають на голосові зв’язки. Отоларингологи Національного центру голосу й мови стверджують, що вчителі, особливо жінки, мають голосові проблеми частіше, аніж співаки й актори. Вони ризикують порушити голосові зв’язки й “загубити” голос. Згідно з результатами дослідження, наведеними вченими Ю. Василенко (1974), О. Лавровою (1984), захворюваність голосового апарату наявна в 31% перекладачів, 36% вихователів дитячих садків та яслів, 40% педагогів, 77% екскурсоводів. Останнім часом спостерігається стійка тенденція збільшення кількості хворих педагогів (30–40% хворих педагогів у 30-ті рр. і 55–60% за останні десятиліття ХХ ст.). Крім цього, серед обстежених професіоналів голосу 80% мають голосові порушення віком від 25 до 55 років. Проте помилково стверджувати, що порушення голосу відсутнє в молодих учителів. Як свідчать результати дослідження, у 55% педагогів-початківців уже є різні ступені порушення голосу [18].

Однією з важливих причин ламання й втрати голосу людини є відсутність техніки подання голосу. Сьогодні у вищих педагогічних навчальних закладах ще недостатньо застосовується техніка подання голосу, відсутня система відбору майбутніх учителів за медичними показниками фонаційного дихання. Слабке фонаційне дихання при використанні голосу в професійній діяльності спонукає до хронічної гіпоксії з різними її ускладненнями. У багатьох педагогів фонаційне дихання дискоординовано й не відповідає ритму мови. Нерідко такий факт можна константувати, почувши вітання вчителя, виголошене після видоху на залишеному повітрі. Мова таких педагогів немає достатньої дихальної опори.

Майже 72% педагогів можуть бути визнані професійно непридатними за показниками стану голосового апарату. Крім усього іншого, незначні дефекти голосу можуть бути психотравмуювальними й викликати невротичні реакції [22].

Отже, будь-які причини викликають перевантаження голосового апарату й сприяють розвитку функціональних та органічних захворювань гортані вчителя. Проблемами голосу займаються логопеди, фоніатри, оториноларингологи, психотерапевти, вокалісти та інші фахівці. Вони використовують

Причиною втрати голосу, його колоритності є, перш за все, те, що вчитель 50% свого робочого часу пов’язує з діяльністю голосового апарату, використовучи його в професійних справах. Так, на уроці вчитель говорить гучніше, ніж удома. Підвищення голосу вимірюється в середньому 55–72 децибелами. Малодосвідчений учитель намагається перекричати учнів, встановлюючи таким чином дисципліну в класі, що й викликає ураження голосового апарату. Інші вчителі розмовляють низьким голосом зі значним м’язовим напруженням не тільки гортанної, а й шийної мускулатури. Голос при цьому звучить подавлено, глухо та має “зажатий” характер.

Інтенсивність голосу здорового педагога перебуває в межах 65–74 децибели. Крім широкого діапазону як за висотою, так й за силою звуків, що використовуються, голос педагога-професіонала має бути виразним, мелодійним з приємним тембром.

Розлад голосу утруднює процес не тільки відтворення мови того, хто

говорить, а й сприйняття його оточенням (Ю. Василенко, Л. Дмитрієв, О. Лаврова та ін.). Процес сприйняття й розуміння вчителя учнями тісно пов’язаний зі складним процесом навчального слухання, на яке, за підрахунками вчених, припадає приблизно 1/4–1/2 частини навчального часу. І тому цілком зрозуміло, що процес правильного сприйняття школярами навчального матеріалу залежить від досконалості мови вчителя.

Удосконаленню мовленнєвих умінь сприяє, наприклад, розучування ансамблю та створення невеликих словесних коментарів до нього. Така робота виражається в образності та експресії мови, завершеності висловлювань, їх емоційності та логічності, характеризує різнобічність словника.

Формуванню професійного голосу майбутнього вчителя сприяють вправи на артикуляцію (чергування мелодійних фраз, що виконуються вокально, з фразами, що виконуються на інструменті), темпо-ритму (внутрішнє прорахування музичного твору до початку гри, ділення тривалостей, якими написана п’єса), виконання пауз (виконання п’єси студентом і педагогом почергово), пантоміміки (читання віршів, яке супроводжувалося плесканням у долоні й притопуванням ногами)[2].

У фаховій підготовці студентів доцільно використовувати досвід культури музичної освіти, ознайомлення з яким розширює уявлення про роботу з голосом. Так, дослідниця С. Матвієнко, вивчаючи питання музичної

освіти та виховання дітей і молоді на Чернігівщині (ХVIII–ХIХ ст.), відзначає, що основою методики навчання співу учнів на той час було повтоння музичного матеріалу з голосу вчителя та вивчення основ нотної грамоти. Запорукою гарного навчання слугували музичні дані вчителя та розуміння ним ролі правильного показу матеріалу: дикції, дихання, розподілу

Культура професійного голосу майбутнього вчителя в процесі фахової підготовки розкрита як усвідомлення значущості голосового апарату в професії вчителя, знання про механізми голосотворення, вміння розвивати голос й запобігати його втраті, виявлення особистісних якостей, які допомагають якісній постановці професійного голосу вчителя.

Процес формування культури професійного голосу майбутнього вчителя в процесі професійної підготовки передбачає використання інформації про можливості професійного голосу на заняттях зі студентами з основ педагогічної майстерності.

Перспективним напрямом подальшої роботи в цьому напрямі є виявлення потенціалу фахових дисциплін з метою формування культури професійного голосу майбутніх учителів.


Розділ 2. Особливості голосу вчителя


Мова вчителя повинна забезпечити виконання завдань навчання і виховання школярів, тому до неї, крім загальнокультурних, пред'являються і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель, викладач несе відповідальність і за зміст, якість своєї мови, і за її наслідки. От чому мова вчителя розглядається як важливий елемент його педагогічної майстерності.

Педагогічна мова покликана забезпечити:

а) продуктивне спілкування, взаємодії між педагогом і його вихованцями;

б) позитивна дія вчителя на свідомість, відчуття учнів;

в) повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань в процесі навчання;

г) раціональну організацію учбової і практичної діяльності учнів.

Для того, щоб сприяти успішному виконанню педагогічних завдань, мова вчителя повинна відповідати певним вимогам. Такі комунікативні якості мови, як правильність, точність, доцільність, лексичне багатство, виразність і чистота визначають культуру мови вчителя[1].

Одна з основних функцій мови вчителя - забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань. Існує пряма залежність між комунікативними особливостями мови вчителя і успішністю сприйняття і запам'ятовування знань учнями.

З презентацією тісно зв'язана і інша функція мови вчителя - забезпечення ефективної вченої діяльності.

Педагогічна мова повинна перш за все забезпечувати ефективне учбове слухання учнів на уроці. Сприймаючи на слух мову вчителя, учень здійснює безліч різних операцій; конкретизує в наочних образах звучну інформацію, співвідносить її з наявними знаннями, досвідом, осмислює її, запам'ятовує, стежить за логікою викладу, розвитком думки вчителя. Це - складна робота що слухає, і її треба враховувати.

Багато що залежить від індивідуального стилю спілкування вчителя (спілкування - страх, спілкування - загравання, спілкування на основі дружньої прихильності ін.).

Відомий педагог В.А.Сухомлинський вважав, що слово вчителя не повинне бути грубим, таким, що ображає, в нім не повинно бути фальші, упередженості. Рівень педагогічної культури, на його думку, визначається рівнем його словесного виховання.

Мова вчителя має свої особливості.

Слово вчителя завжди має точна адреса. Воно відбирається з розрахунку на його смислове сприйняття і розуміння що вчаться. Педагог будує свою мову на передбаченні можливої реакції на неї.

Зміст мови вчителя сприймається учнями по двох каналах: звуковому (звук голосу, інтонація) і візуальному (міміка, жести). Міміка, пантоміміка вчителя, що говорить, підсилюють смислову ємкість, виразність, емоційну змістовність його мови.

Усна мова вчителя як правило імпровізована.

Досвідчений вчитель говорить достатньо вільно, без постійної опори на текст конспекту або підручника. Створюється відчуття, що він публічно мислить, відкриваючи разом з учнями щось нове. Здатність імпровізувати - це і уміння зберегти для себе новизну сприйняття вже знайомого і не раз висловлюваного на уроках учбового матеріалу.


Розділ 3 . Гігієна голосу педагога



Як показують спеціальні дослідження, захворюваність голосового апарату у осіб «голосових» професій дуже висока. У вчителів вона складає в середньому 40,2%. Причини порушень голосу різні. Виділяють чотири основні: підвищене щоденне голосове навантаження, невміле користування голосовим апаратом, недотримання правил гігієни, природжена слабкість голосового органу [6].

Перенапруження голосового апарату, що викликають порушення голосу, обумовлене тим, що близько 50% робочого часу педагог говорить, причому під час уроку - голосніше звичайного. Підвищення інтенсивності голосу пов'язане з необхідністю перекривати шум в класі, що в середньому становить 55-72 децибели, а інтенсивність здорового голосу знаходиться в межах 65-74 децибел. Перенапруження зв'язане і з невмілим користуванням голосовим апаратом. Часто це можна констатувати буквально з перших слів вітання, вимовлених після виходу на так званому залишковому повітрі, коли мова будується без достатньої дихальної опори, якщо видих укорочений, вчитель частіше дихає, вдихає ротом не-зволожений і неочищених повітря, яке сушить і дратує слизисту оболонку гортані і глотки, що веде до хронічних катарам.


Swap your papers