<
>
swopdoc logo
Download
a) trade for free
b) buy for 10.61 $
Document category

Notes
Ancient oriental studies

University, School

Babes bolyai Klausenburg

Grade, Teacher, Year

yly lu

Author / Copyright
Text by Marjorie U. ©
Format: PDF
Size: 0.15 Mb
Without copy protection
Rating [details]

Rating 5.0 of 5.0 (1)
Networking:
0/0|0[0.0]|0/1







More documents
Hygiene of voice. Фо&­#10­88;l­4;у ку&­#10­83;n­0;т пр&­#10­86;m­2;е го&­#10­83;l­6;с Ос&­#10­86;k­3;л го&­#10­83;l­6;с вч&­#10­80;m­0;е Гі&­#10­75;o­0;є го&­#10­83;l­6;с пе&­#10­76;k­2;г Вп&­#10­88;k­2;в…
Ви&­#10­82;l­6;р ін&­#10­85;l­6;в те&­#10­93;l­5;о у пр&­#10­86;m­4;е на&­#10­74;m­5;а уч&­#10­85;o­0;в ст&­#10­72;l­8;ш шк&­#11­10;l­3;ь ві&­#10­82;m­1; ВСТУП Найбільш характерним явищем сучасного етапу розвитку цивілізації є лавинний зріст обсягу…

3


    1. Лекція 3. Історія порівняльного літературознавства в Україні.


План

  1. Компаративні праці М. Драгоманова.

  2. О. Котляревський і його дослідження.

  3. Санскритологічні студії Дм. Овсянико-Куликовського.

  4. І. Франко як компаративіст.

  5. М. Возняк та його внесок у розвиток української компаративістики.

  6. Порівняльні студії в другій половині ХХ ст. – початку ХХІ ст.


1. Компаративні праці М. Драгоманова.


Етапною у процесі становлення порівняльного літературознавства в Україні стала праця М. Драгоманова (1841-1895) «Слов’янські переробки Едіпової історії» (1874-1891). Праця і на сьогодні унікальна з кількох причин. Викладені в «Слов’янських переробках…» погляди, як видно, були винятково важливі для М. Драгоманова: він вірив, що вони знайдуть певний резонанс у світі. «…Оповідання про кровосумішку, – зазначав М. Драгоманов, – інтересні «задля вивірення різних метод пояснення схожих у різних народів оповідань». Зупиняючись на особливостях найпоширеніших на той час напрямів дослідження подібного матеріалу (міфологічному – Грімми, Кун, інтернаціональному, з акцентом на запозиченнях – Бенфей, антропологічному – Ленг, Тайлор), де спільне вмотивовувалося «коінциденцією способів мислення» у різних народів) та вказуючи на доцільність кожного («резон є у всіх трьох»), М. Драгоманов, однак, не випадково раз по раз наголошував: «кожний має бути прикладений на своєму місці». М. Драгоманов добре володіє матеріалом із праць М. Костомарова, М. Петрова, О. Веселовського, публікаціями в «Трудах Киевской духовной академии», «Современнике», однак характером свого дослідження повсякчас переконує, що нерідко визначена ідея, напрям студії призводять попередників до помітного підтягування фактів. Завдання його розвідки інше, не тільки самими підходами до опрацьовуваного матеріалу «свого» й «чужого», а й поглядом на словесну творчість українців, баченням України у світовій історії. З одного боку, «Слов’янські переробки…» сприймалися як певний підсумок розвитку порівняльного літературознавства з чітко вираженими, зважаючи на обставини, українознавчими тенденціями в них, наміченими ще М. Максимовичем, Й. Бодянським, О. Котляревським; з другого – це було явище, пов’язане з початком нового, якісно вищого його етапу.

За час, у який складалися «Слов’янські переробки…», М. Драгоманов надрукував низку праць, кожна з яких порушувала ту чи іншу проблему компаративних студій, причому в основі їх була як народна словесна творчість, так і професійна література (напр., оповідання про Александра Македонського, «Gesta Romanorum», «Панчатантра», «Король Лір» Шекспіра, «Шахнаме» Фірдоусі і т. д.). Зроблені висновки були слушні, спонукали, як-от у спостереженнях над турецькими анекдотами про Ходжу Насреддина, до гострих дискусій (Драгоманов – Сумцов; Драгоманов – Кримський), але все ж несистематизовані. Уже надруковане на початку 70х рр. не раз переконує в тому, що для автора важливо не тільки довести переваги порівняльних студій, придатність їх для вивчення сюжетів, мотивів, тем, жанрів, «ембріології» творів. Численні розвідки визначали головне завдання подібних студій: «Порівняння варіантів українських, великоруських, польських, німецьких і бретонських (народних пісень, балад) – пише М. Драгоманов, – …виразно виказує й питоменності побуту й понять кожного племени». Майже через десять років в іншій праці, вибудуваній на інших варіантах пісень, М. Драгоманов, визначаючи вектори («круги») порівняльних дослідів, стверджуватиме: «порівняння … показало би і відмінну нашої словесності, і схожість її з іншими, а в останнім разі показало би, чи виходить ця схожість зі спільного колись племінного скарбу, або чи… від переняття при обопільному культурному впливі. Аж тоді, коли подібним чином буде досліджена …словесність методом інтернаціонального по рівняння, можна буде говорити докладно про її національний елемент», «окремішні прикмети національності». Перейнятий метою «вказувати» в порівняльних вивченнях «не лише на схожість, але й на різницю в студійованому матеріалі різних народів», учений щораз розширює поля спостережень. Власний досвід, а також напрацювання провідних учень переконують М. Драгоманова в необхідності поставити порівняльні студії на «твердий науковий ґрунт», коли досліджуваний матеріал, визначені завдання спонукатимуть до пошуків відомих методик (кожної – «на своєму місці»). У зв’язку з цим він клопочеться, аби найкращі чужоземні праці стали «доступ ними задля порівняльних студій … вч.....[read full text]

Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis
This page(s) are not visible in the preview.
Please click on download.
Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis

2. О. Котляревський і його дослідження.


В українському літературознавстві ім’я О. Котляревського (1837-1881) найчастіше пов’язують із розвитком славістики й етнології. Подібні характеристики зустрічаємо і в довідкових виданнях. «Дійсним представником» порівняльно-міфологічної школи в Україні вважає його Л. Білецький. Сама по собі кожна з характеристик слушна. Але тільки тоді, коли взяти до уваги конкретну частину праць із наукової спадщини вченого: роботи зі славістики, етнології, міфології тощо. Примітно, що студії О. Котляревського (а це найчастіше розгорнуті рецензії, огляди, статті, присвячені проблемам розвитку світової літератури, міжлітературним взаєминам) не потрапляють у коло спеціальних спостережень, а значить, не впливають і на висновки. Винятком тут може бути хіба що той же Л. Білецький із чітко визначеним акцентом на українознавчому характері праць: «В особі О. Котляревського, – зазначав він, – будемо мати не тільки професора одного з московських університетів, але й ученого українця».

Означене О. Котляревським сприйняття літератури як не «самої тільки розваги», але діла громадського, котре «будить і на вертає людину до життя», включає й «перші моменти художньої насолоди», «зачарування», які несе художній твір і які опановують розумом і почуттями читача. Знайомство з літературними фактами вибудувало свій «погляд на предмет». Суть його полягає у вивченні художнього явища в широкому контексті історичного розвитку народу. Особливий наголос робить учений на діахронічних спостереженнях, « .діяльність кожного народу, – пише О. Котляревський, – спочатку була такою ж, як і в інших народів, що зі спільного джерела; від глибокої давнини доісторичної єдності певна народність виносить . ту міцну спільну основу, на якій потім у міру сил та історичних умов, розвивається самостійна діяльність кожного народу». За О. Котляревським, щоб зрозуміти літературу, літературне явище, яким воно є, треба осмислити його основу, точніше праоснову, «ембріон майбутніх народностей». Наступний крок – порівняння, визначення спільного (від спільного коріння) і відмінного, при внесеного історією (поняттям, за О. Котляревським, широким і містким): «Народність . є стільки само і вроджена . власти вість народу, скільки й результат його історії, підсумок усього прожитого; через те справжнє знання і розуміння народності на бувається лише шляхом історичним і порівнянням її елементів із подібними основами». Л. Білецький, виходячи зі свого розуміння народного (національного), не поділяє такого підходу вченого до осмислення художнього явища, пояснюючи його скоріше впливом міфологічних теорій Ф. Боппа та Гріммів, аніж власними спостереженнями. Останні, безперечно, важили в становленні наукових поглядів О. Котляревського немало. Так само, як і праці Ф. Буслаєва, О. Афанасьєва та ін. Одначе не лише своїм інтересом до міфології, праслов’янської історії, а й мови, що, як і для міфолога Ф. Буслаєва, була «лише засобом пізнання літератури». О. Котляревський був переконаний, що саме мовознавство запропонувало багатий матеріал для сучасної науки, зокрема й у тій сфері, що стосується народного (національного) й загальнолюдського, спільного і відмінного. Стали зрозумілі, – писав він, – властивості найдавнішої первісної поезії. Історія слова, за О.Котляревським, розкриває душу людини.

Для О. Котляревського важливе не лише проникнення в міфологію («міф утримує лише загальнолюдську рису»), але й подальша можливість шляхом зіставлень вичленити народне, відмінне, вивчити його природу. Він розцінює міф як «цвіт, вищий прояв духовного життя народу, в якому сходяться всі інші життєві відправлення народного організму, як у центрі». Напрацьоване міфологами-попередниками (Гріммом, Буслаєвим, Костомаровим, Афанасьєвим) дозволило вченому «рухатися далі, отже, не просто «реставрувати» міфічні уявлення, образи, назви, терміни, а показати їх «історичне життя і значення в умовах окремих народностей». Перечитуючи «Разбор сочинения Афанасьева .», виконаний О. Котляревським, Л. Білецький слушно зазначав, що автор виявив незвичайну систематичність у визначеннях і з’ясуванні методологічних принципів, із якими слід підходити до студій із міфології. Методика дослідження, розроблена О. Котляревським й апробована його ж таки оглядами, позначилася на теоретичному осмисленні історії «артистичної» літератури. Матеріал подальших його студій, а це в основному світова література, урізноманітнює методику порівняльних досліджень. За О. Котляревським, загальна (світова) література повинна бути, насамперед, виявленням «літературних і артистичних ідей». Саме такі художні пам’ятки визначають обсяг літературної науки. Найприйнятнішим для вивчення, на думку О. Котляревського, є порівняльно-історичний метод. При цьому широко застосовуються елементи психологічного, культурологічного, міфологічного характеру, тобто ті, що сприяють усебічному вивченню твору в контексті істо.....

Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis
This page(s) are not visible in the preview.
Please click on download.
Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis

Упродовж тривалого часу науково-критична, літературознавча спадщина Д. Овсянико-Куликовського вивчалася переважно в колі проблем, досліджуваних російським літературознавством кінця ХІХ – початку ХХ ст., тодішніх академічних шкіл і напрямків, зокрема психологічного. У поле зору, як правило, потрапляли праці, повернуті в історію російської наукової думки. Невипадковість їх у доробку вченого не раз справедливо підтверджена словами самого Д. Овсянико-Куликовського: «Я усвідомив, що в літературі мені належить узятися за психологічне дослідження творчості і витворів великих письменників-художників і поетів-ліриків, переважно російських». Значна частина напрацьованого вченим в основному пов’язана з роками його перебування в Одесі, Женеві, Празі, а також у Харкові, природно, випадала з поля зору або, в кращому разі, лише констатувалася. Хоч саме ранні праці Д. Овсянико-Куликовського проясняють причини зацікавленості вченого теорією словесної творчості, зокрема психологією, історичним і порівняльним мовознавством, «психологією розуміння», проблемами рецепції, усім тим, що, за словами автора, написане в різний час і на різні теми, але «об’єднане вихідною точкою зору і постановою питань». У широкому колі інтересів Овсянико-Куликовського, його прагненні обійняти різні галузі знань особливе місце посідала психологія. Чим активніше займався він вивченням мов, зокрема й порівняльним мовознавством, тим частіше повертався увагою до цієї науки: в мовознавчих спостереженнях, міркуваннях філософського суспільно-політичного характеру, літературознавчих розвідках. Заняття санскритом та порівняльною граматикою древньо-іранських мов стимулювали інтерес до неї. На це вказуватимуть і інші дослідники. Найбільш точним був, як видно, М.Осьмаков. Працюючи з науковою спадщиною вченого, він дійшов висновку, що релігійні течії (інтерес до них Овсянико-Куликовський виявляв ще в роки навчання в Петербурзі) захоплювали молодого дослідника «як прояви творчих сил народу, його духовної самодіяльності». Ця думка надзвичайно важлива при спробі прояснити зацікавленість Овсянико-Куликовського з часом індуїзмом, зокрема ведійськими гімнами, спробами визначити спільні й відмінні моменти в пам’ятках індійської та іранської античностей, «Рігведі» й «Авесті». Відомо, що до східної давнини Овсянико-Куликовський звертається ще в студентські роки. За кордоном він працював над ведійськими гімнами, присвяченими Сомі і Шиві, ширше – вакхічним культом у древніх індійців та іранців. До цього матеріалу він повертається по приїзді в Москву, де за одне з досліджень ведійських гімнів – «Міф про сокола, що приніс квітку Соми» – автор буде представлений на звання доцента. Роботи Овсянико-Куликовського викликали схвальні відгуки не лише у відомих московських учених В. Міллера та Ф. Фортунатова, а й у фахівців з Одеси, Казані, Харкова. 1887 року він захистив в Одесі докторську дисертацію, основою якої були, як і раніше, ведійські гімни, зокрема культ вогню, його історія в епоху вед. Дослідники наукової спадщини Овсянико-Куликовського, не знайшовши в подальших студіях майже нічого поверненого безпосередньо в давні епохи індійців та іранців, робили висновки про те, що дисертація була не чим іншим як «підсумковою працею, що завершила розробки в галузі історії древніх народів». Проте саме індологічні праці заклали основу для студій, над якими вчений працюватиме до останніх років життя, віддаючи при цьому належне і лінгвісти ці, і літературознавству, історії культури та психології.

Повертаючись із часом до написаної за кордоном індологічної розвідки про культ божества Соми, Овсянико-Куликовський уточняв: «Ідея була така: ритм, який властивий мові і який виражається з найбільшою силою у вірші та пісні (що на різних етапах розвитку переважають над буденною – «прозовою»), повинен діяти на «немовлячу» психіку первісного людства збуджуючим, екстатичним чином, він є стимулом думки і творчості». У сформульованій концепції мови й екстазу Овсянико-Куликовський особливого значення надає вивченню різних аспектів словесної функції; його цікавить естетична природа мови; психічний вплив ритму, властивого мові. Ритм, доходить висновку автор, на ранніх етапах розвитку «хвилював людей не менше сонця, місяця, зірок . був джерелом міфологічних і містичних концепцій .», «так звана проза є лише поганий спотворений вірш». Звернення Овсянико-Куликовського до ведійських гімнів можна пояснити кількома причинами, пов’язаними з природою літератур Сходу взагалі. Найпершою є те, що традиційні уявлення про тип літературного твору на Заході і Сході не збігаються. Відтак літературні рамки східних літератур набагато ширші, до складу літератури входять також релігійні, релігійно-філософські пам’ятки, які також уважаються творами високої художньої культури. Інша пояснюється тим, що Овсянико-Куликовський обирає той художній матеріал, який наукова орієнталістика вважає «періодом неусвідомленої поетики, поетики до поетики». Це була епоха, представлена усними формами побутування творів. Художня література, як зазначають дослідники, ще не стала самостійною сферою. Погляд на ведійські тексти (молитви) був визначений Овсянико-Куликовським так: «Молитва є не лише прохання, звернене до богів; це ще й логічна дія словом». Дія, виконана не за естетичними законами натьї, індійської драми, а спричинена традицією виконання ритуалу як такого. Завданням ученого було простежити природу поетичного слова взагалі. Санскритські пам’ятки (надто веди) давали багатющий матеріал для спостережень і висновків. Бо навіть найдавніші з них відзначалися гострим уявленням самоцінності слова, його виражальних можливостей, необхідності його вмілого від бору і використання, коли слово і зміст поставали як єдине ціле. Далі Овсянико-Куликовський робить акцент на кав’ї (поезії), найповніше представленій словесною художньою творчістю. Примітно, саме в руслі поетики кав’ї виникло, як стверджують дослідники, учення про словесний образ, аланкари (прикраси) і похідні – гуни, доші, ріті, словом, те, стало основою індійської теорії поезії в цілому.

Наголос, зроблений на словесну творчість, видається цілком зрозумілим і в контексті розставлених у працях інших учених-українців, що за певних умов вимушені були працювати на російську науку: М. Костомарова, О. Котляревського, О. Потебні, О. Кирпичникова. Ще в «Обзоре сочинений, писаных на малороссийском языке» та «Об историческом значе нии русской народной поэзии» М. Костомаров, оперуючи багатими джерелами словесної творчості різних народів, намагався по казати, що «кожний народ . має в собі щось таке, що торкається більш або менш кожного з тих осіб, що належать до народу .», і що те «щось» .можна найкраще зрозуміти і відчути, коли лю дина «не старається . бути пізнаною». Таким джерелом для до слідження своєрідності етносу була пісня, де «народ . виявля ється таким, яким він є». Увагу М. Костомарова також привертає «чисто мисленничний напрямок». Не менш переконливо звучала й інша думка про те, що ви вчити своє, особливе, у порівнянні зі спільним можна, як слід осмисливши спільне. Таким спільним джерелом, наприклад, для О. Котляревського стала індоєвропейська основа. Очевидну роль у наукових розвідках Овсянико-Куликовського відіграла і праця Т. Бенфея, критикована, заперечувана, одначе важлива й тим інтересом, який вона викликала до санскриту в цілому.

У сходознавчих студіях Овсянико-Куликовського майже від сутні сліди полеміки з його попередниками, зокрема тими, що, займаючись словесною творчістю слов’янських народів, широко залучали «чужий» матеріал, відстоюючи при цьому різні погляди на її своєрідність. Ученого цікавить не відмінність як така, а сама природа мови і мислення, те, що пізніше у «Психології національності» він визначить як «щось» (нечто), котре з’являється в позасвідомій сфері психіки. «Уявлення, поняття, образи, ідеї, які становлять зміст думки, і їх поєднання, тобто судження, що відбувається за нормами логіки, – зазначає він, – усвідомлені. Навпаки, психологічні асоціації уявлень, понять, образів, ідей – неусвідомлені, і саме тут і проявляється у зв’язку з функціями мови (завжди неусвідомленими), національне забарвлення психології думки. В національній мові, її звуковій формі, словнику і граматичній будові виражається національна психологія мислення, і тільки «по прямій лінії» мови ми маємо можливість проникнути в її таємниці». Таким чином, пошуки специфіки національного повертають Овсянико-Куликовського до глибин мови і психіки народу, які він простежує, звернувшись до ведійських гімнів, розкриваючи крізь призму тих же психологічних асоціацій, понять, образів, самі «уявлення» (представления), що О. Потебня назве «внутрішнім знаком значень». По суті, те, що у спостереженнях О. Потебні, якого Овсянико-Куликовський знав іще з часів харківського захисту наукової роботи про вакхічні культи, його лекційних курсів, до яких повернеться уже в зрілому віці, викликає інтерес і в нього. «Уявлення, – доходить висновку Овсянико-Куликовський, – нав’язується самим словом». І тоді слово «вже не просто знак. Воно – образне, художнє. Такі слова будемо називати услід за Потебнею, словами з внутрішньою формою; крім зовнішньої (звукової) форми і значення, в них є ще уявлення, і ось саме відношення уявлення до значення, і становить внутрішню форму слова». Образність санскритської поезії, як відомо, має ономатич ний характер. Вона, як не раз відзначав відомий український індолог О. Баранников, на відміну від індо-мусульманської та європейської, набагато тісніше зв’язана зі світом індійської при роди, міфології. « .в плані образності, – підкреслював учений, – «Рігведа» займає особливе місце, оскільки їй невідоме використання об’єктів образності, особливо широко використовуваних у всій подальшій літературі аж до наших днів». Вивчення най старіших ведійських гімнів дозволяло Овсянико-Куликовському не тільки простежити характер образності санскритської літера тури, а й зробити певні висновки щодо багатоманітності аспектів людського мислення взагалі. Вони й привели його до переконання, що « .національних відмінностей думки треба шукати . виключно в психології процесів думки». Нарешті, глибоке прочитання давньоіндійських пам’яток повертає його до цікавих міркувань про природу прози, її ритм тощо, які автор реалізував у працях про Гоголя, Тургенєва, Чехова та ін. Таким чином, знайомство із санскритологічними розвідками Овсянико-Куликовського переконує в хибності тверджень про маловартісність їх у науковій спадщині вченого. «Рігведа», «Веди гімнів», як уточняв він, були для нього не лише прекрасною па м’яткою, яку автор ставив в один ряд із Біблією, Авестою, поемами Гомера, а й твором, що, обійнявши «багатовікову роботу умів», викликав у нього «психологічний» внутрішній інтерес. Він став основою для подальших лінгвістичних, літературознавчих пошуків Овсянико-Куликовського, якими достойно представлений психологічний напрямок слов’янського літературознавства. Методика порівняльних досліджень санскритських, іранських пам’яток, греко-римської античності була важливим кроком на шляху становлення й розвитку української компаративістики.


4. І. Франко як ко.....

Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis
This page(s) are not visible in the preview.
Please click on download.
Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis

I. Франко розрізняв три елементи:

1) запозичені традиційні складни­ки (матеріал);

2) оригінальна їх комбінація (композиція);

3) випроміню­вана авторська індивідуальність, навіювана ідея.

Так, у баладі «Тополя» дослідник спостеріг контамінацію (поєднання) двох традиційних мо­тивів, які функціонують у фольклорі окремо один від одного: 1) за допо­могою чарів дівчина викликає милого, який виявився упирем; 2) пере­творення дівчини в тополю.

Перший мотив поширений у слов’янському, індійському, перському, арабському фольклорі, функціонує в літературах різних епох, наприклад у ренесансній латиномовній поемі «Роксоланія» (1584) поляка Себастяна Кльоновича, баладі «Ленора» (1793) німецького поета Ґотфріда-Авґуста Бюргера та її російській адаптації «Людмила» (1808) Василія Жуковського, а також у «Втечі» Адама Міцкевича й багатьох інших тво­рах. Цей мотив з упирем часто набуває досить похмурого, таємничого, зловісного характеру, як-от у баладі «Наречена з Корінфу» Ґете, де по­мерла дівчина висмоктує з коханого кров.

Натомість другий мотив є так званим мотивом метаморфози (чудес­ного перетворення) і має цілковито відмінний характер. В античних міфах про Дафну (перетворена на лавр, коли тікала від Аполлона), Філемону і Бавкіда (гостинне закохане подружжя, яке боги перетворили по смерті на дуб і липу), Нарциса (перетворений за самолюбство на квітку), німф Геліад (стали тополями з туги за втраченим братом), а також у літе­ратурних творах, як-от у поемі «Звільнений Єрусалим» Торквато Тассо, мотив метаморфоз овіяний проникливим смутком, глибоким ліризмом, філософічним відчуттям невмирущості людської душі та єдності її .....

Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis
This page(s) are not visible in the preview.
Please click on download.
Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis

Судити про методику М. Возняка непросто. Скоріше, можна міркувати над його розумінням предмета, а звідти, в кожному конкретному випадку – про вибір. Прикметно, він широко використовує досвід попередників і сучасників, особливо О. Бодянського, М. Драгоманова, І. Франка, М. Дашкевича. Але у подальшому розвитку порівняльного літературознавства його студії вражають насамперед оригінальністю методик, які й дозволили систематизувати багатий і на той час не завжди прочитаний матеріал.


6. Порівняльні студії в другій половині ХХ ст. – початку ХХІ ст.


У радянському літературознавстві 1930-х років компаративізм був офіційно засуджений, його не визнавали науковою дисципліною і вва­жали «лженаукою». Таке ставлення до галузі тривало до середини 1950-х років, тобто до «хрущовської відлиги». Чим були викликані пересліду­вання? Основна причина полягала в намаганні відгородити українську літературу від світового літературного процесу. Шукання впливів і перегуків вважалося «українським буржуазним націоналізмом».

Унаслідок політизації та ідеологічних спотворень підколоніальне лі­тературознавство не могло розвивати компаративістику в усьому її об­сязі. Поетичну формулу П. Тичини «чуття єдиної родини» було зафор­малізовано. Літературознавці зобов’язані були висвітлювати міжлітературні зв’язки українського письменства та його національну специфіку лише в ідеологічно звуженому контексті «благотворного впливу великої російської культури» та «інтернаціональної єдності братніх радянських літератур», аби сприяти процесам їхнього «взаємозближення, взаємодії і взаємозбагачення».

І все ж, незважаючи на ідеологізацію, ізоляціонізм і русифікацію, здобутки в цій галузі були і в українському літературознавстві. Вони пов’язані з діяльністю кількох генерацій представників різних методо­логічних напрямів як у радянській Україні (О. Білецький і численні його учні та послідовники), так і поза її межами в Галичині, еміграції та діас­порі (Дмитро Чижевський, Михайло Рудницький, Остап Тарна.....

Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis
This page(s) are not visible in the preview.
Please click on download.
Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis

У низці книжок, що вийшли в Бухаресті («Велика традиція. Українсь­ка класична література у порівняльному висвітленні», 1979; «Шукання форми», 1980; «Вогонь і слово», 1992), румунська україністка Маґдалина Ласло-Куцюк (народ. 1928) виходила з ґетевського розуміння Weltlitera­tur не як сукупності національних літератур, а як площини їх перети­нань, вивчаючи контексти української літератури, творчі особистості і стильові напрями крізь призму заборонених у радянській Україні струк­туральної, архетипної, інтертекстуальної методологій.

Дмитро Наливайко (народ. 1929) – дослідник широкого діапазону, автор студій з історії європейських літератур («Віктор Гюґо», 1976; «Оноре Бальзак», 1985) і їх взаємин з літературою українською («Спіль­ність і своєрідність», 1988; «Козацька християнська республіка: За­порозька Січ в західноєвропейських літературних пам’ятках», 1992), порівняльного літературознавства – «Теорія літератури й компаративістика» (2006), «Компаративістика й історія літератури» (2007). Дві книжки Д. Наливайка «Искусство: направления, течения, стили» (1981, 1985) присвячені типології епох Ренесансу, Бароко, Класицизму, Просвітництва, Романтизму і стильовим напрямам реалізму, нату­ралізму, імпресіонізму, декадансу, модернізму, авангардизму і соцреалізму. Донедавна вчений провадив значну організаційну роботу, спрямовану на координацію діяльності українських компаративістичних осередків (їхніми представниками були – Р. Гром’як (Тернопіль), А. Волков (Чернівці), В. Матвіїшин (Івано-Франківськ)).

На початку XXI ст. компаративісти різних до­слідницьких напрямів працюють у наукових установах Києва (славісти Галина Сиваченко, Олександр Брайко, американісти Наталя Жлуктенко, Наталя Висоцька, Наталя Овчаренко, орієнталісти Олександр Мушкудіані, Степан Наливайко, Людмила Грицик, перекладознавці та представники інших галузей), Львова (Ярема Кравець, Євген Нахлік), Одеси (Валентина Мусій, Наталя Малютіна), Тернополя (Микола Ткачук), Харкова (Юрій Безхутрий, Олександр Борзенко), Чернівців (Анатолій Нямцу, Володимир Антофійчук, Петро Рихло, Ольга Червінська) та інших літе­ратурознавчих осередків країни.

Контексти українського письменства досліджували вчені з Австралії (Марко Павлишин), Італії (Джованна Броджі Беркофф), Канади (Юрій Луцький, Максим Тарнавський, Олег Ільницький), Польщі (Стефан Козак, Оля Гнатюк, Аґнєшка Матусяк), Росії (Ніна Над’ярних, Юрій Барабаш), Словаччини (Мікулаш Неврлий, Юрій Бача), США (Леонід Рудницький, Григорій Грабович), Чехії (Зіна Ґеник-Березовська) та інших країн. Чимало закор­донних учених працює в рамках Міжнародної асоціації україністів (МАУ), яку було засновано в Неаполі 1989 р. Як об’єднання національ­них і регіональних асоціацій, МАУ періодично проводить конгреси ук­раїністів (Київ - 1990 р., Львів - 1993 р., Харків - 1996 р„ Одеса - 1999 р., Чернівці - 2002 р., Донецьк - 2005 р., Київ – 2008, 2013), видає збірники нау­кових матеріалів.

П’ятитомною працею «Українська література в загальнослов’ян­ському і світовому літературному контексті» (1980-1994) вітчизняна компаративістика завершила свій радянський період. Після проголо­шення державної незалежності в Україні розпочалося помітне пожвав­лення компаративістичних студій у різноманітних напрямах. Цьому сприяла демократизація суспільного життя, що зробило можливим від­новлення культурних контактів зі світом. Українським ученим стали до­ступні праці зарубіжних літературознавців, деякі з них виходять у пере­кладі українською мовою. Молоді науковці ознайомлюються із сучас­ними літературознавчими концепціями міжлітературної рецепції та художнього перекладу в університетах Євр.....

This page(s) are not visible in the preview.
Please click on download.
Download Історія порівняльного літературознавства в Україні
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis

Legal info - Data privacy - Contact - Terms-Authors - Terms-Customers -
Swap+your+documents