<
>
swopdoc logo
Download
a) trade for free
b) buy for 6.26 $
Document category

Essay
Literature

University, School

ONU Mechnikov Odessa

Grade, Teacher, Year

92, §¬§à§â§Õ§à§ß§à§Ó§Ñ §¡.§ª., 2017

Author / Copyright
Text by Margret L. ©
Format: PDF
Size: 0.06 Mb
Without copy protection
Rating [details]

Rating 4.0 of 5.0 (1)
Live Chat
Chat Room
Networking:
0/0|0[0.0]|0/3







More documents
Vergleich deutscher und russischer Sprichwörter Сравнение немецких и русских пословиц Введение Наш язык богат различными образными средствами. Очень часто мы не вслушиваемся в речь своих собеседников. Многие говорят стандартно, не используя все богатство нашего языка, и речь получается тусклой, невыразительной­. А использование этих средств придает ей могучесть гибкость и образность, т.к. именно в них ярче всего проявляется богатство, сила и красота языка. Чтобы вас слушали с интересом, нужно употреблять в своей речи…
Вопросы для подготовки к экзамену: Место истории в системе социально-гуман­ита­рных наук. Методологически­е принципы исторического познания. Источники по истории России и их классификация. Основные этапы развития отечественной исторической мысли. Народы и государства на территории нашей страны в древности. Образование государства Русь. Основные концепции и этапы становления государственнос­ти Расцвет Руси при Владимире Великом и Ярославе Мудром. Принятие христианства и его значение. Свод законов «Русская Правда».…

Жанр різдвяного оповідання у творах Ч. Діккенса та М. В. Гоголя (“Різдвяна пісня у прозі”, “Ніч перед Різдвом”)


Різдвяне чи святочне оповідання - літературний жанр, що відноситься до категорії календарної літератури і характеризується певною специфікою в порівнянні з традиційним жанром оповідання. З точки зору зміста, різдвяне  оповідання характеризується морально-хритиянською ідеєю: він підкреслює цінність людського життя, теплих відносин між людьми, необхідність милосердя та співчуття, закликає допомогати обездоленим та тим, хто потребує допомоги. З точки зору форми, святочне оповідання досить канонічне: дія приурочена до різдвяних свят та розвертається протягом святок чи однієї різдвяної ночі; з героєм відбуваються дива, які вирішують душевну метаморфозу; оповідання має щастливий фінал. (Андреева И. В. Быт и бытие в «детском» жанре рождественского рассказа (на материале рассказа Л. Андреева «Ангелочек») // Молодой ученый. — 2017. — №1.1. — С. 11-14)

Дуже часто різдвяне та святочне оповідання сприймають, як одне й те саме поняття. Деякі дослідники, навпаки, намагаются довести, що ці два терміни мають зовсім різні визначення. Тож скільки дослідників цього жанру, стільки й думок.

Експертом у цій галузі є сучасна дослідниця О. Дущечкіна. В інтерв’ю для журналу “Искусство” її запитали, чи є, на її думку, різдвяне оповідання тим самим, що і святочне оповідання, на що вона відповіла, що це не зовсім так. Адже в  російській літературній традиції ми зустрічаємося з двома термінами: святочне оповідання та різдвяне оповідання. На її думку, святочне оповідання повинно було включати в себе тільки сюжети та мотиви, пов’язані зі звичаєм народних ритуалів: ворожінь, ряжень, ігор, характерних саме для цього періоду річного циклу, зустрічей з нечистою силою, котрій саме на святках, як вважалося, давалася повна свобода розгулювати по землі, лякаючи людей (наприклад, чорт в оповіданні Гоголя “Ніч перед Різдвом”). У той час, як від різдвяного оповідання, говорить доктор філологічних наук, можна було очікувати використання мотивів та сюжетів про диво, що відбувається на Різдво. Але на справді вийшло інакше: терміни святочне оповідання та різдвяне оповідання стали взаємозамінятися та по суті перетворилися в синоніми. І ті, й інші приурочувалися до святок - періоду між Різдвом та Хрещенням. Характерно, що у російській традиції знамениті різдвяні оповідання Діккенса (“Різдвяна пісня у прозі”, “Дзвони” та інші, котрі в Англії називалися «Christmas Stories») в перекладах отримали назву святочних оповідань. Тож вона дає наступне визначення: “Святочне (чи різдвяне) оповідання - це текст, дія якого приурочена до святок, який розповідає про події, що відбулися на святках і який читається (чи розповідається) теж на святках”. (журнал “Мистецтво” №23/2007).

Download §³§Ó§ñ§ä§à§é§ß§í§Û §â§Ñ§ã§ã§Ü§Ñ§Ù §Ú §â§à§Ø§Õ§Ö§ã§ä§Ó§Ö§ß§ã§Ü§Ñ§ñ §á§à§Ó§Ö§ã§ä§î
Click on download to get complete and readable text
• This is a free of charge document sharing network
Upload a document and get this one for free
• No registration necessary, gratis

Безбородкіна О. С. у своїй статті “Обговорення питань життя та смерті при вивченні різдвяних оповідань” підтримує висновок О. Душечкіної, що терміни «святочне оповідання» та «різдвяне оповідання», здебільшого, використовуються як синоніми. В текстах з підзаголовком «святочне оповідання» могли переважати мотиви, пов’язані зі святом Різдва, а підзаголовок «різдвяне оповідання» не передбачав відсутність у тексті мотивів народних святок. У цій роботі О. С. Безбородкіна описує історію свят з погляду схожості та відмінності традицій та обрядів Заходу та Росії. Дослідниця простежує також еволюцію жанра у світовому літературному процесі, відмічаючи його тісний зв’язок з фольклором, проте не приділяє багато уваги духовно-етичним особливостям, пов’язаним з православ’ям та католіцизмом.

Ось деякі дефініції різдвяного та святочного оповідань, за класифікаціє/ дослідниці:

  • оповідання про дитину, життя якої важке та безрадісне, а на Різдво до неї несподівано приходить щастя (журнал «Православная беседа», № 10–12, 1992);

  • оповідання, приурочені до Різдва та святок, побудовані за схемою, мають щасливий фінал (Е.С. Безбородкіна);

  • святочна історія, як правило, будується як очікування дива, але, оскільки «в житті таких подій буває небагато <…>, автор вимушений вигадувати фабулу, що підходить до програми» (Н.С. Лесков);

Примітно, що Е.С. Безбородкіна все-таки робить спробу розділити святочне та різдвяне оповідання в рамках християнских календарних свят Росії та Заходу («Святки, святі дні, святі вечори - десять днів після Різдва Христова до святвечора на свято Богоявлення.»). Історії, що відбуваються у ці дні, викладає святочне оповідання, вважає Е.С. Безбородкіна.

Але є й інші точки зору. Деякі з них більше розкривають різницю між цими двома поняттями. Так, робота Г. Козлової “Своєрідність жанру різдвяного та святочного оповідання в західноєвропейській та  російській літературі” починається з аналіза жанрових визначень, зроблених попередніми дослідниками. Авторка роботи пріходить до висновку, що майже всі вони беруть за основу одне визначення: “У критичній літературі існує багато визначень «святочного» та «різдвяного» оповідання. Їх або поєднують як близькі за значенням та взаємозамінні у тексті, або розмежовують, зв’язуючи дефініції з фольклорними та християнськими витоками. Досліджуючи жанр, а також різдвяні та святочні свята, О. Душечкина, В.К. Кантор, К. Коровін, И. Панкеєв, И. Киреєва, Л.В. Сурова,  О.О. Боголепов та інші спираються на визначення Н.С. Лєскова, згідно якого святочна історія повинна бути фантастичною, мати мораль, відрізнятися веселим характером оповіді та благополучним фіналом”.  

Такий висновок є цілком природнім, бо витікає з відмінностей західноєвропейської та російської культурних традицій, на які вказав В.В. Кожинов у примітці до статті «И назовет меня всяк сущий в ней язык…» (1980). Він писав, що «в Європі, безумовно, головне всевизначаюче християнське свято - Різдво, а на Русі - Воскресіння Христове (Пасха)” (О русском национальном самосознании / С. 162).

У західному хритиянстві Великдень  «в культурному просторі ніби-то уходить у тінь Різдва», - вважає І.А. Єсаулов [Есаулов И.А. Пасхальность в русской словесности. С. 21].  Він справедливо пояснює це не тільки «коммерціалізаціею Різдва», але й тим, що у «західному варіанті християнської культури акцентується не смерть та послідуюче Воскресіння Христа, а сам його прихід у світ, народження Христа, яке дарує надію на перетворення тутешнього земного світу». Це з усієюї очевидністю підтверджує оповідання Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі». Різдво, тобто «приход Христа в мир», дає надію на отримання земних благ, евдемонічного щастя, на реалізацію «земних» надій, «освітлених приходом у світ Христа» [Есаулов И.А. Пасхальность в русской словесности. С. 21], «тоді як пасхальний порятунок прямо вказує на небесну відплату»   [С. 21–22].

Святочне та різдвяне оповідання, безумовно, не можна розглядати і у відриві від становлення російської та західної словесності. Саме такої думки дотримується Г. Козлова: “Якщо російська словесність восходить до пасхальної проповіді, то західна -до карнавалізованих євангельських сюжетів - містерій, міраклів, а також до героїчного епосу. У зв’язку з цим тематика різдвяного оповідання у західній літературній традиції  обумовлена карнавалізованою середньовічною свідомістю, що часто  спотворював християнський дух різдвяних свят.”

Отже, традиційне різдвяне оповідання має світлий і радісний фінал, в якому добро незмінно перемашає: герої зустрічаються після довгої розлуки; люблячі чудесно рятуються від неминучої загибелі, одужує смертельно хвора людина (частіше за все - дитина), вороги стають друзями, чудово перетворюються недоброзвичайні люди, забуваються образи і т.ін. Більшість оповідань  починається з опису нещасть героїв. Але сяйво великого дива свята розлітається тисячами іскор – диво входить в приватне життя людей. Не обов’язково воно надприродного порядку,  частіше це чудо побутове, яке сприймається як вдалий збіг обставин, як щаслива випадковість, яка розцінюється автором-оповідачем і героями яе  Небесне заступництво. Логіка сюжету оповідання підпорядкована подоланню неповноти, дисгармонії життя. 

Визначення ж святочного оповідання з самого початку пов’язане із  святками. Православне потрактування засуджує та усуває язичницькі прояви, що розвивалися у народному середовищі. Від язичницького святкування Коляди бере початок звичай колядування на святки. Учасники колядування називалися колядниками, посівальщиками, щедровальниками, наряджались козлами, скоморохами, надівали маски. Вони здійснювали магічне дійство (розносили хвойні вітки, вибивали іскри з ритуального поліна, освітлювали дім зерном). Колядники виконували приговори та пісні, яки завершувалися проханням про винагороду. 

Обряд славлення могли здійснювати люди різних станів та різного віку, нерідко з молитвою по домах ходили міряни, «славільщики», різдвували й школярі, що вітали власників латинськими та грецькими церковними віршами. У славільщиків вважалося благочестивим звичаем отримане від христословій використовувати на благі цілі.

Таким чином, святочне оповідання у творчості російських письменників втілило хритиянську традицію славлення Христа, що стала моральною домінантою його (оповідання) художнього простору.

Таким чином можна зробити висновок, що різдвяне та святочне оповідання  мають багато спільних ознак:

  • події відбуваються напередодні Різдва:

  • термін дії – одна ніч;

  • різдвяна ніч дарує диво: перероджує героїв (Скрудж з грішника і скнари перетворюється на щиру, добру людину), (Оксана закохується у Вакулу); 

  • щасливий фінал;

  • сюжет развивається від безвихідної ситуації до щасливого фіналу;

  • ярко виражена мораль;

  • діють фантастичні персонажі і відбуваються незвичайні події.    


    Також можна виділити і відмінності:

    • у католицизмі та протестантизмі Різдво важніше, ніж Великдень, у православ’ї - навпаки;

    • у західному варіанті християнської культури акцентується не смерть (Н.В. Гоголь: «перш потрібно вмерти, щоб воскреснути») та послідуюче Воскресіння Христа, а сам Його прихід у мир, народження Христа, яке дарує надію на перетворення земного світу;


  • Legal info - Data privacy - Contact - Terms-Authors - Terms-Customers -
    Swap+your+documents